Дитинство у світі дорослих

10 грудня розпочався Всеукраїнський тиждень права. З цієї нагоди Кіноклуб Docudays UA «ГороDOC»  влаштував інтерактивний кінозал для вихованців закладу загальної середньої освіти №2. На захід було запрошено учнів 9-11 класів з їх педагогами та керівниками та представлено до уваги фільм режисерки Оксани Бурої «Лізо, ходи додому!».

 Перш ніж дивитися фільм, присутні пригадали основні нормативні акти, які гарантують права людини та дитини. Зауважили, що саме 10 грудня – День прав людини відзначається в знак проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини.

Наш захід було присвячено темі дитинства та сімейних цінностей.

Що ж таке родина та сімейні цінності; відповідальне батьківство та щасливе дитинство? Саме на ці питання підлітки шукали відповіді до та після перегляду фільму.  

Щоб проаналізувати фільм через призму Конвенції про права дитини, учням було запропоновано завдання - пригадати основні права дитини та навести приклади з фільму де ці права були порушені.

В процесі обговорення постало питання, яким чином можна вплинути на ситуацію, яка склалася, і чи мають право державні служби чи сторонні люди втрутитися у вирішення цієї ситуації.Підлітковий максималізм та емоційність учасників обговорення давалася в знаки: «Позбавити матір, батьківських прав. Вилучити дитину із сім'ї.» Оксана В’ячеславівна - директор закладу, зважаючи на свій життєвий, педагогічний та материнський досвід, висловила думку, що:

«Не завжди радикальні методи мають позитивний ефект у вирішенні подібних ситуацій. Жодна дитина не хоче втратити свою маму, ніхто з дітей не мріє опинитися в дитячому будинку. Та й мама, не дивлячись на те, що вона веде аморальний спосіб життя, любить свою дочку: « - В чому сенс твого життя? – Діти.» Будь-яка сторона, що втрутиться в цю ситуацію, має пам’ятати, що найважливіше - не нашкодити!»  

На кінець обговорення дійшли висновку, що кожен може потрапити у складну життєву ситуацію. Та не варто її замовчувати та поглиблювати. Поруч завжди є люди, які можуть допомогти – рідні, близькі, педагоги, психологи, спеціальні служби та організації, існують телефони гарячої лінії та телефони довіри. Втеча з дому – це не вихід і не вирішення ситуації. Не варто соромитися і боятися говорити про свої проблеми.

Щиро дякуємо керівнику закладу - Степановій Оксані В`ячеславівні та бібліотекарю - Папето Ірині Олександрівні за підтримку і допомогу в організації та проведенні заходу.

Кіно про світ,в якому ми живем

На думку Г҆ю Бедлі у документального кіно є спільне завдання «розповісти нам про світ, у якому ми живемо». В рамках цьогорічного Мандрівного фестивалю «DOCUDAYS UA» глядачам Добропілля було представлено два фільми «Сіева» і «Проект «Бабця», які по-різному відкривають нам навколишній світ.

Фільм Єнні Нюберґ «Сіева» – це інтимний та поетичний погляд на ніжний різновид вуличного танцю. Насправді, Сіева – це більше ніж танець, це відчуття себе, своїх емоцій, переживань, свого настрою тут і зараз, саме в цю мить. «Сіева – це щось відверте і інтимне». Тема для обговорення «Я –особистість» обрана не випадково. Учасникам перегляду,підліткам запропонували поговорити на тему сприйняття себе та інших. Чи завжди ми сприймаємо оточуючих такими, як вони є, чи завжди люди навколо нас справжні, чи вони приміряють на себе маски, чужі образи, прилаштовуються до ситуацій, ховаються в панцир.

«Налаштовуючись на відверту розмову, складно було говорити відверто. Постійно переслідує думка, як сказане тобою сприймуть оточуючі. Чи повірять тобі? Чи зрозуміють тебе? Чи будуть сміятися з тебе? Бути відвертим складно, бо ти не певен чи відверті з тобою оточуючі, чи сприймають і відчувають вони тебе.»

Танець – це одна з можливостей розкрити себе, дати вихід своїм емоціям, та разом з учнями ЗОШ№19 ми обговорили й інші можливості «саморозкриття»

«Малювання і живопис. Просто взяти ручку, олівець чи фарби і малювати не щось конкретне, а малювати свій настрій, свої відчуття. Як би я намалювала радість? Можливо це було б щось яскраве і тепле, червоне, рожеве, жовте чи синє. Складно сказати чи було б це щось конкретне, якісь фігури, лінії, чи це була б різнокольорова пляма, чи всі фарби змішались би в єдиний колір. Точно це була би повна імпровізація тут і зараз з усіма думками емоціями і переживаннями»

«Коли ти відвертий з собою, коли твої думки і тіло в гармонії, коли ти сприймаєш і поважаєш себе таким я к ти є, то вже менше переймаєшся як тебе сприймають оточуючі, тому що ти справжній, такий як ти є…»

Безперечно, більшість не готова «оголювати» себе перед іншими, бо жорстокість і черствість навколишнього світу завдає чималого болю чуттєвим і відвертим людям. Завершуючи обговорення дійшли висновку, що будемо вчитися сприймати себе, уважніше ставитись до оточуючих, будимо вчитися довіряти і відчувати один одного.

«Проект «Бабця» реж. Балінт Ревес – це подорож у минуле через діалог поколінь. Три онуки впродовж семи років пізнають і приймають свою культурну спадщину через надзвичайні життя своїх бабусь: англійської шпигунки, танцівниці з нацистської Німеччини й угорки-комуністки, яка пережила Голокост.

Складні життєві долі трьох жінок не надто захопили увагу глядачів. Далекі історичні події, Друга світова війна, різні долі цих жінок в театрі життя – це все важливо. Але наші відвідувачі поглянули на цей проект очима молоді. Фільм сприймався легко і невимушено, в деяких моментах аудиторія відверто сміялася. Нестандартний підхід молодих режисерів до пізнання людських цінностей через життєвий досвід старшого покоління припав до душі і глядачам. Після перегляду молодь жваво обговорювала побачене, учні з захопленням розповідали свої сімейні історії, історії, які вони дізнались від свої бабусь та дідусів. Молоді складно уявити, що старше покоління може бути цікавим для них, що життєвий досвід старших може бути цінним. Та після перегляду фільму, учні почали пригадувати, що щось цінне і важливе їм розповідали старші люди. Пригадалось багато цінних і важливих речей і на кінець обговорення учасники дійшли висновку, що найголовніше встигнути поспілкуватися, почути і зрозуміти старше покоління. 

Два зовсім різні фільми, з різним баченням дійсності та кожен з фільмів – це відкрите питання для глядача. Де ти в цій історії? Про що ця історія для тебе?

Затишний куточок

Проект «Громада своїми руками» це одна з можливостей для жителів продемонструвати наскільки вони люблять своє місто, свій двір, свій будинок. Цей проект дозволяє жителям в хорошому сенсі «захоплювати територію» і брати на себе відповідальність за її благоустрій.

Так жителі ОСББ «Кільцевій», «Прометей» і співробітники бібліотек-філії №1 прийшли до того, що пора взяти на себе відповідальність за ділянку зеленої зони, що знаходиться під вікнами будинків і установ. Це територія тривалий час «зберігала» в собі будівельне і побутове сміття, непролазні хащі молодої порослі, наслідки розгульного життя маргінальних груп.

Реалізація проекту «Затишний куточок» почалася з серії суботників на території скверу. Нам в буквальному сенсі слова довелося відкопувати цей простір

Під товщею сміття і бруду до нашої спільної радості відкопали асфальтований тротуар, після обрізки дерев, кущів і розчищення скверу від молодої порослі з вул. Першотравнева стало видно будівлю бібліотеки.

Для зручності жителів цього району і користувачів бібліотеки пішохідні стежки поклали тротуарною плиткою. Тепер в мокру погоду можна безперешкодно долати цей шлях.

На початковому етапі реалізації проекту ми планували встановити в сквері лавочки, але потім в процесі обговорення з мешканцями прийшли до думки, що лавки знову стануть місцем тяжіння галасливих компаній, місцем для розпивання спиртних напоїв та ін. Чесно сказати, ми до кінця не розуміли, як буде виглядати наш сквер, але точно знали, що буде підтримуватися еко-стиль. І нова локація повинна стати місцем для проведення зустрічей, заходів, дворових свят на території скверу. Так народилася ідея установки подіуму. Це дерев'яна різнорівнева конструкція. 

І першими на міцність її випробували юні користувачі бібліотеки. Для малюків було проведено літературний пікнік.

Важливим є і освітлення території. В рамках проекту на будівлю бібліотеки вмонтований освітлювальний прилад з датчиком сутінкового освітлення. Тепер в темний час доби в нашому сквері не страшно.

Мені, як співробітнику бібліотеки часто доводиться відповідати на питання: А що тут буде?

Що тут буде, залежить тільки від жителів цього району. Чи наповниться ця платформа змістом, цікавим дозвіллям і спілкуванням; чи з'явиться тут згодом навіс; чи потрібні будуть місця для сидіння, стаціонарні або мобільні, будуть зеленіти тут газони чи квітувати клумби? На ці та багато інших питань нам належить відповісти разом.

Зі свого боку бібліотекарі готові підтримувати ініціативи мешканців, допомагати втілювати в життя найсміливіші ідеї)